☁️ Немає смерті від старості… щось убиває нас. ☁️
🍃 Коли ми чуємо: "Помер
від старості", — ми уявляємо тихий відхід, природний цикл. Але в
природі немає смерті просто "від віку". Щось завжди вмикає цей
механізм: зупинка серця, збій органів, захворювання, іноді — відсутність волі
до життя.
🌺 Якось я сиділа в тіні
старезного дерева у горах Карпат. Його гілки були вже мляві, кора потріскана,
але воно ще трималося за життя. Чому? Бо ще було для чого — тримати гніздо
пташки, ловити дощ, слухати вітер.
🌀 А ми? Ми часто здаємося
задовго до фіналу.
Не тому, що час вичерпано, а
тому, що:
розчарування стали отруйними,
тіло перестали чути,
мрії згорнули в рулон
"на потім",
любов до себе змінили на
очікування любові від інших.
🌿 Поглянь на мандрівника,
який вийшов у подорож без карти. В один момент він або зупиняється, або...
знаходить нову стежку. Саме вибір: рухатися чи занепасти — стає
визначальним.
🌸 Нас не вбиває вік. Нас убиває
відсутність сенсу.
Джордж Бернард Шоу писав: "Ми не
перестаємо грати, бо старіємо — ми старіємо, бо перестаємо грати."
☁️ А ще
— нас вбиває: — нерозділене кохання,
— втрата віри в себе,
— постійне "не на
часі",
— життя за чужими сценаріями.
🗺️ У подорожі я бачила
старенького дідуся, який підіймався вузькою гірською стежкою з палицею. Йому
було за 90, і він казав: "Я йду до храму дякувати. Щодня я ще маю дорогу.
А значить — я живий."
☀️
Істина проста:
Живемо, поки горимо. Поки
дихаємо не лише повітрям, а й сенсом. Поки прокидаємось із думкою: "А що
доброго я сьогодні зроблю для себе і світу?"
🌼 Тому хай ця публікація буде тобі
нагадуванням:
Твоє життя не рахується роками. Воно
вимірюється глибиною проживання.
🔸 Не чекай старості, щоб
зрозуміти, що ти хочеш жити.
🔸 Не чекай
"сигналу", щоб піти в подорож, обійняти, попросити вибачення, почати
малювати чи співати.
🔸 Не бійся жити так, ніби
часу обмаль — бо його справді обмаль.
☁️
Життя — це пригода, не гарантія.
🌈 Проживи її з блиском в
очах і світлом у серці.
— Твоя душа мандрівника.
Коментарі
Дописати коментар