Мені все набридло: як пережити стан емоційної втоми

 

"Мені все набридло: чому ти так себе почуваєш і як прожити цей стан"

Бувають моменти, коли світ здається сірим, люди — порожніми, а власне життя — як зім’ятий папір, що вже не виправиш.

Ти не лінивий. Не поганий. Ти просто втомився.

Втомився бути сильним. Бути «нормальним». Відповідати очікуванням. Усміхатися, коли всередині пустка.

⠀І так хочеться натиснути «пауза» — не тому, що не хочеш жити, а тому що хочеш хоча б трохи пожити для себе.

Ми звикли шукати причину.

«Це, мабуть, гормони», «У тебе недостатньо вдячності», «Подивись, як інші живуть»…

Але це все — шум.

Бо іноді душі просто треба простору.

⠀Не пояснень. Не порад. Не марафонів «стань кращою версією себе».

А просто — дозволити собі бути недосконалим. Тихим. Втомленим.

⠀Дозволити не хотіти нічого.

Може, ти вперше стикаєшся зі своїм справжнім «я» — без ролей, функцій і цілей.

І це «я» не хоче нову машину. Воно хоче тиші. Сну. Справжньої розмови.

⠀Але ми боїмося зупинитися, бо здається — якщо я зараз впаду, то вже не встану.

А насправді саме в зупинці є зцілення. Бо все, що ми тиснемо вглиб, повертається втретє сильніше.

⠀І поки ти мовчиш — твоє тіло, серце, душа кричать: «Я тут! Почуй мене!»

Ти не зламаний. Просто трохи змерз.

Сенс життя не обов’язково у великих досягненнях. Іноді — в тому, щоб зробити суп, лягти на підлогу й подивитися у стелю.

⠀Ти маєш право бути ніжним до себе.

Замість того, щоб питати «чому я такий слабкий» — спробуй сказати:

> Я втомився, і це нормально. Я не мушу бути героєм щодня.

Можливо, це не депресія, а перехід.

Як у природі: дерева скидають листя не тому, що здалися, а тому що готуються жити далі.

⠀Зараз — зима. Але зима не вічна.

І твоя весна прийде. Можливо, не завтра. Але вона буде. І це — вже надія.

⠀