Сам у полі воїн

 

"Сам у полі воїн, або як перетворити життя на виживання-шоу"

Вітаю, любі незалежні та всемогутні! Сьогодні ми поговоримо про той вишуканий талант, яким володіють далеко не всі – вміння героїчно ігнорувати підтримку від інших. Бо навіщо приймати допомогу, якщо можна вперто гризти граніт життя власними зубами, поки вони не стануть схожими на гірські породи?

Чому ми такі хоробрі й самостійні?

Дитячий досвід "Я сам" – колись попросив про допомогу, а у відповідь отримав або «Ой, знову ти зі своїми проблемами!» або золотий урок «А чого ти ревеш? Треба було сам розбиратися». Тож, дякуємо, урок засвоєно, тепер навіть якщо горить – тушитимемо сльозами, але без сторонньої допомоги.

Страх бути слабким – ми ж не якісь там нещасні, які дозволяють собі визнавати труднощі! Ми – стійкі, мов дуби! Навіть якщо вже всередині трухляві, все одно будемо стояти, поки вітер нас остаточно не вирве з корінням.

Синдром "Я нікому нічого не винен" – раз попросиш про допомогу, а потім ще й дякувати доведеться, і, не дай Боже, повернути послугу. Легше померти від перевтоми, ніж жити з цим моральним боргом.

Переконаність, що інші підведуть – "А раптом вони допоможуть не так, як я хочу? А раптом зроблять щось не ідеально?" Ну, тоді вже краще взагалі без допомоги, правда ж?

Де це проявляється?

На роботі: "Я краще сам усе перероблю, бо ці рукожопи тільки зіпсують."

У стосунках: "Та я ж не хочу нікого навантажувати своїми проблемами…" (а потім три дні ридати в подушку).

У побуті: тягнемо шафу на сьомий поверх самотужки, бо «попросити сусіда? Нізащо!»

У лікарні: "Та я сам собі рану зашию, не вперше!"

Що з цим робити?

Визнати, що підтримка – це нормально. Не слабкість, не борг, а нормальна людська взаємодія.

Навчитися казати "Допоможи" без гикавки. Спочатку перед дзеркалом, потім на людях.

Дозволити іншим зробити щось для вас. Спойлер: світ не впаде. Навпаки, люди будуть раді допомогти!

Не чекати, поки вибухне, а просити допомоги вчасно. Бо поки геройствуєш, інші живуть нормальним життям.

Ну що, готові перестати бути єдиним воїном у полі? Чи далі будемо грати у "сам-сам-сам", поки не лишимося з розбитим коритом і нервовим тиком? Вибір за вами!